Термін «конституція» (від лат. «constitution») буквально перекладається як «установлення», «утвердження».

Вже в Стародавньому Римі термін «конституція» починають вживати для позначення нормативних актів. Зокрема, свого часу так називали окремі акти римських імператорів. Терміном, словом «конституція» користувалися і в середні віки. Але в сучасному розумінні цього слова, власне у розумінні «Конституції як головного нормативного акту держави (конституція держави)», його починають вживати значно пізніше. Іншими словами, треба розуміти, що поява самого терміну «конституція» і поява конституції як політико-правового акту не співпадають у часі. Спочатку появився термін (як назва нормативно-правового акту), а вже потім, маже через дві тисячі років, появляється саме явище конституції як політико-правового інституту.

Отже, сучасне розуміння терміну «конституція» (конституція держави) почалося з періоду зміни у Європі феодального ладу на буржуазний (ХУІІ-ХУІІІ ст.) і остаточно сформувалося на початку ХХ-го століття вже як сутність основного закону демократичної держави.

Відомо, що першими (писаними) конституціями сьогодні вважаються конституція США 1787 року, конституції Франції та Польщі 1791 року. До останніх (перших писаних конституцій) сьогодні небезпідставно відносять і українську Конституцію 1710 року, більше відому як Конституція Пилипа Орлика.

Дослідити причини, які призвели до виникнення конституцій, можна, проаналізувавши огляд тих подій, які передували появі конституцій у США, Франції та Україні.

Все починається з того, що в один час в силу певних причин (соціальних катаклізмів) назріває потреба у суспільства змінити феодальний лад. Феодально-державний устрій з його інститутами феодальної залежності гальмує суспільний прогрес. Змінює цю залежність новий уклад - суспільство вільних громадян (вільних горожан - буржуа). Однак феодальна верхівка, звичайно, не хоче змін і це приводить до боротьби (визвольна війна, війна колоній з метрополією, революція).

У результаті цієї боротьби змінюється саме суспільство. Виникає потреба закріпити на політичному і правовому рівні досягнення цієї боротьби. Саме тому спочатку з’являються політичні документи (декларації, вимоги-прохання), а згодом - правові (конституції).

Конституції у цих випадках виконали насамперед функцію правового закріплення нового стану речей у суспільстві: зміни від системи феодальної залежності від монарха до системи держави як об’єднання вільних (насамперед від тої ж феодальної залежності) громадян, які всі разом (народ) і творять цю державу та тримають у ній владу. Конституції, на перших порах, ніби закріпили перехід цієї влади повністю від монарха до народу або перерозприділили цю владу, забравши її частину у монарха для передачі народу. Якщо ж до такого перерозподілу не доходило, то поява конституції була відсутня. Іншими словами, Конституція як Основний Закон держави, закон, який врегульовує систему державної влади у феодальній державі, у державі, яка є абсолютною монархією - непотрібний.

Може також відбуватися зворотній процес - процес ліквідації конституції. Як тільки, наприклад, демократичний лад замінюють тоталітарним, то здійснюється ліквідація окремих конституційних інститутів (інститут парламенту, інститут місцевого самоврядування) або конституції в цілому. Так, до прикладу, відбулося на початку 30-тих років у Німеччині. Тоді до влади прийшов фашистський режим Адольфа Гітлера, який просто ліквідував конституцію Німеччини 1919 року (Веймарська Конституція).

Сьогодні вважають, що причинами появи конституцій у Європі в ХУІІІ столітті було декілька передумов:

1) філософські передумови - розвиток філософської науки, вчення мислителів середньовіччя про державу, право та справедливість;

2) соціально-економічні передумови - досягнення техніки, торгівлі, потреба загальноєвропейської інтеграції;

3) політико-правові передумови - потреба ліквідації феодального ладу.

Сучасна наука конституційного права знає цілі теорії щодо походження конституцій. Серед них найбільш поширеними є теорії представників німецької або юридичної школи права, теорія представників соціологічної та політологічної школи права.