Зміни, що відбулися в земельному законодавстві, спрямовані на лібералізацію порядку використання землі, насамперед, у господарській сфері. Заслуговує підтримки прагнення законодавця, що впроваджується, до розширення прав і гарантій бізнесу у взаємовідносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, що забезпечується шляхом звуження регулюючих повноважень останніх. Способи такого переформатування відносин різні – усунення надлишкових повноважень, упорядкування механізму реалізації повноважень, яким раніше в силу відсутності регламентації процедурних аспектів, був притаманний певний елемент чиновницького свавілля, спрощення порядку укладання договорів та ін.
Не всі зміни, які вносяться, є ефективними з погляду заявленої мети дерегуляції господарської діяльності, разом з тим тенденція до збалансування правового регулювання не може не радувати. 
Зокрема, 11.02.2015 року прийнято Закон України № 180-VIII «Про внесення зміни до статті 186-1 Земельного кодексу України відносно спрощення процедури погодження проектів землеустрою». Як свідчить аналіз, як такого спрощення існуючої процедури узгодження зазначений Закон не передбачає. У той же час конкретизується порядок і підстави відмови у погодженні проекту землеустрою. Згідно з новими вимогами тепер для обґрунтування відмови недостатньо абстрактного посилання на невідповідність проекту законодавству або містобудівній документації. Необхідна конкретизація недоліків, причому «дефектний» перелік, що наводиться, є вичерпним, і в разі усунення виявлених недоліків у встановлений строк, орган узгодження не вправі висувати нові. Тривалість «роботи над помилками» встановлюється органом узгодження, законодавець лише висловив побажання, щоб термін був розумним. В даному випадку принциповим моментом є своєчасність дій заявника. У разі, якщо усунути недоліки у встановлений термін важко, доцільно скористатися наданим Законом правом на продовження терміну, тим самим зафіксувавши перелік недоліків. Пропуск строку для усунення недоліків не ставить хрест на погодженні проекту землеустрою, однак у цьому випадку процедура починається спочатку.
Зміни торкнулися договірних відносин оренди землі. Законом від 12.02.2015 року № 191-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» скорочено перелік істотних умов договору оренди, відсутність яких є підставою для відмови у його державній реєстрації, а також визнання його недійсним. Зокрема, ця функція збережена лише за умов щодо предмета, терміну і ціни договору.
Слід також зазначити, що скасовується розподіл договорів оренди землі на короткострокові (до 5 років) і довгострокові. Термін договору встановлюється за згодою сторін в межах встановленого законом – загального максимального терміну – до 50 років. Для окремих видів договорів оренди землі законом встановлені мінімальні терміни (для земель сільськогосподарського призначення, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства – не менше 7 років; для земель державної та комунальної власності, у разі створення на них індустріальних парків – не менше 30 років).
Крім терміну договору, зазнала змін і істотна умова про ціну договору. Зокрема, у договорі повинні бути передбачені умови розрахунків, чого раніше не було потрібно, при цьому форма розрахунків, яка раніше визначалась сторонами договору, зараз встановлена законом. Так, встановлюється загальна форма оплати – грошова, при цьому для земель державної та комунальної власності це єдина форма оплати. У відносинах оренди земельних ділянок приватної форми власності за згодою сторін розрахунки по орендній платі за землю, як і раніше, можуть здійснюватися в натуральній формі. Однак тепер необхідно враховувати, що в цьому випадку розрахунок повинен відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів по ринковим цінам на дату внесення орендної плати. Така форма оплати як відробіткова (надання послуг орендодавцю) скасовується.
Змінено порядок передачі об'єкта оренди орендарю. Раніше терміни та умови такої передачі визначалися в договорі і оформлялися відповідним актом, який є невід'ємною частиною договору, що створювало умови для затягування фактичної передачі земельної ділянки. Змінами встановлено загальне правило: об'єкт оренди землі вважається переданим орендодавцем орендарю з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, у разі несвоєчасної передачі земельної ділянки в орендаря з'являється можливість використовувати передбачений законодавством арсенал способів захисту свого порушеного права (відшкодування збитків, стягнення штрафних санкцій і т.д.).