Здавна різні народи використовували під час воєнних змагань певні символи, що мали вказувати місце збору воїнів. Найчастіше це був шматок тканини, прикріплений до списа. На князівських стягах давніх слов'ян зображували поганських богів, тотемні знаки, а після прийняття християнства – Ісуса Христа, різних святих. З утрадиційненням на наших землях засад геральдики (кінець XIII століття) пов'язана поява й утвердження постійних земельних гербів, на основі яких пізніше сформувалися національні символи.

       Далеко не кожен українець сприймає День незалежності як велике свято, тож не дивно, що про День державного прапора або взагалі не знають, або не вважають його приводом для святкування. Та й «іменинника» досі називають, кому як заманеться. Хтось – жовто-блакитним чи блакитно-жовтим, хтось – синьо-жовтим, хтось - жовто-синім.

       У багатьох виникає питання, чому День прапора відзначається 23 серпня. Чому, наприклад, не 24 липня (цього дня 1990 року перед будівлею Київської мерії було піднято синьо-жовте полотнище) чи 28 січня (коли Верховна Рада ухвалила постанову про Державний прапор)?

- Є задокументовані свідчення, коли вперше з’явилася згадка про “прадіда” чи “прапрадіда” сучасного українського прапора?

   
  Українське синьо-жовте колірне сполучення – одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Походить воно від герба Галицько-Волинського князівства – золотого лева в синьому полі, який з'явився в другій половині XIII століття. На цей самий час усталилися державні знаки і в сусідніх країнах – Польщі, Чехії, Угорщині.
      У Галичині, судячи з матеріалів, які дійшли до нас з ХІХ століття, було таке тлумачення: блакитний чи світло-синій – це щира українська душа, а жовтий – світло, до якого нам треба просуватися, просвіта народу. Але це теж тлумачення окремих авторів, а не офіційно прийняте. Щодо порядку кольорів на українському прапорі, то тут теж не обійшлося без дискусії. У Галичині на початку XX століття використовували кольори по-різному: одні робили зверху синю смугу, інші – жовту. На Закарпатті традиція була консервативна – синьо-жовтий прапор. Його використовували різні течії - і москвофіли, і народницькі. Але з середини 30-х років під впливом “білої” російської еміграції, яка всіляко накручувала місцевих москвофілів на антиукраїнський лад, і чеської влади, яка діяла за принципом “поділяй і володарюй”, москвофільські організації починають використовувати російський триколор – той, який є сьогодні державним прапором Російської Федерації. Потім штучно почали розкручувати питання, що нібито існує ще один окремий східнослов’янський народ – русини. Хоча відомо, що русини – це назва українців до XІX століття. Спочатку русинські організації на Закарпатті, які домагалися створення автономії, використовували російський варіант прапора. А пізніше, з 93-го року - прапор з трьох російських кольорів, але в іншій пропорції і порядку. На сьогодні Закарпаття залишається єдиною в Україні областю, яка досі не має власного затвердженого прапора. Русинські організації нагнітають ситуацію, розповідаючи байки про те, що вигаданий для них триколор використовувався ще з початку XX століття. Тут можна згадати і прапор Криму – він теж у російських кольорах.
    Запорожжя мало своє власне прапорництво. Велика корогва Запорозької Січі була червона із зображенням на лицьовому боці білого архангела Михаїла, а на зворотному – білого грецького хреста, оточеного золотими небесними світилами: сонцем, півмісяцем та зірками. Прапори куренів і паланок були переважно малинові із зображеннями святих або хреста (під впливом цього наприкінці XIX століття виникло не зовсім обгрунтоване твердження, що запорозький прапор був малиновий). Корогва для морських походів була біла із зображенням св. Миколи. Збереглася також інша морська корогва – червона з козацьким кораблем та чорним двоголовим царським орлом11.
   Найраніше з відомих зображень лева зустрічається на печатці з грамоти 1316 року князів Андрія і Лева II; проте вважають, що ця печатка належала ще князеві Леву Даниловичу1.
У міжвоєнний період на Західній Україні (окупованій Польщею) почалися дискусії про порядок кольорів на прапорі. Історично склався і був визнаний синьо-жовтий, однак прихильники жовто-синього (блакитного) обґрунтовували свою позицію тим, що за правилами геральдики зверху вміщується барва основного символу, а знизу – барва поля герба (герб УНР – золотий тризуб у синьому полі). Таке правило справді існувало в німецькій геральдиці для створення міських прапорів. Його використали поляки, узаконюючи в серпні 1919 року біло-червоний прапор. Але, скажімо, в Угорщині, Боснії та інших землях воно діяло навпаки. Оскільки українська вексилологія й геральдика з огляду на історичні обставини формувалися під різноманітними впливами й не мали (на відміну од польських) єдиних усталених правил, то зовсім не зрозуміло, навіщо було штучно переносити вимоги німецької геральдики на українських грунт, та ще й для національного прапора? Ще більше цю плутанину посилила видана 1935 року у Львові брошура Т. Скотинського "Український герб та прапор".
    Незважаючи на ці дискусії, коли 1939 року було проголошено незалежність Карпатської України (після анексії Німеччиною Чехії й розпаду Чехословацької республіки), Перший Сейм Карпатської України 15 березня в Хусті ухвалив закон, ч. І, у якому, зокрема, зазначалося: "§5. Барва державного прапора Карпатської України є синя і жовта, причому барва синя є горішня, а жовта є долішня"26.
    Через те, що непорозуміння тривали й після війни серед українців на еміграції, Українська Національна Рада 27 червня 1949 року ухвалила, що до остаточного встановлення державних символів незалежною владою на Україні – національним прапором є синьо (блакитно)-жовтий27.
      В УРСР державним прапором за Конституцією 1919 року (ст. 35) було прийнято червоне полотнище із золотою абревіатурою (пізніше доповнене золотим серпом і молотом). Подібні прапори мали й інші республіки СРСР. 21 листопада 1949 року Указом Президії Верховної Ради УРСР червоний прапор з написом "УРСР" було замінено двоколірним, верхня смуга якого (2/3) - червона, а нижня (1/3) - лазурова. У верхній частині прапор має золоте зображення серпа, молота і п'ятикутної зірки. Вживання лазурової барви пояснювали тим, що нібито під лазуровими прапорами український народ на чолі з Богданом Хмельницьким боровся проти чужоземних загарбників і возз'єднався з російським народом. (Важко сказати, звідки взялася така версія. Може, мали на увазі дарований козакам польським королем Владиславом IV блакитний прапор з біло-червоним орлом?).
   Синьо-жовтий прапор, як і національні прапори інших народів СРСР, сталіністами піддавався всілякому паплюженню. Так, ширилися вигадки, що синьо-жовті барви запозичені Мазепою з шведського прапора. Цю нісенітницю спростовують історичні матеріали. Ось як описує перебування в Бендерах Мазепи та його прибічників після Полтавської битви очевидець: "...полки українські і курені запорозькі стояли в порядку зі зброєю, військо було нечисленне, але з кожним днем збільшувалося. Орел України (!) і Архангел Запоріжжя повівали над військом..."28 Парадоксально, але "орел України" був нічим іншим, як двоголовим російським орлом. Про це свідчать і дослідження надмогильної плити гетьмана. Можна ще додати, що тоді ж (1709 р.) у Бендерах козакам було передано від турецького султана блакитно-червону корогву: "На червонім тлі півмісяць і над ним срібна звізда, а на блакитному тлі золотий хрест Східної церкви. Знам'я се було посвячене царгородським патріархом, був се символ злуки ісламу з християнством"29.
    У геральдиці немає універсального тлумачення кольорів. У кожному окремому випадку вони мають своє значення, зважаючи на певні національні історичні чи культурні традиції. Як на мене, то візуальне тлумачення українських національних кольорів (блакитне небо і жовтий лан пшениці) – вдале й зрозуміле. Держаний стяг вже й за правилами фен-шуй розбирали. Кажуть, не те. Треба, мовляв, щоб жовтий колір зверху був…
  - Це анекдотичні речі або провокації. Їх поширюють давно. Ще у 98 році одна з київських газет написала, що якась художниця з Китаю, яка мала виставку в Києві, була здивована, що у нас на прапорі не такий порядок кольорів. Якби жовта смуга була зверху, це б, як каже китайська книга знань, сприяло великому розквіту держави