Субота, 18.11.2017, 01:43
Главная Регистрация RSS
Приветствую Вас, Гість
Меню сайту
Відвідали сайт
Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Сайти:
·
·
·
·
·
·
·
·
Головна » 2016 » Березень » 15 » Законодавство з питань протидії насильства!!
16:33
Законодавство з питань протидії насильства!!

     Насильство в сім’ї є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини. У більшості випадків протиправні дії проти когось із членів родини супроводжуються актами агресії, приниження та жорстокої поведінки. Подібні дії з боку насильника приводять до негативного фізичного, психічного та соціального стану здоров’я постраждалої особи чи кількох осіб, членів цієї родини. Як правило, найбільше страждають від сімейного насильства жінки, діти та люди похилого віку, хоча про останню категорію йдеться дуже мало.

Протягом тривалого часу в Україні на рівні суспільства проблеми насильства в сім’ї активно не обговорювалися. Правозахисні громадські організації, зокрема жіночі, стали не тільки ініціаторами захисту жертв насилля, а й спонукали державні органи влади до формування необхідної законодавчої бази щодо розширення державної систему захисту потерпілих від насильства.

Верховною Радою України 2001 року було ухвалено Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» та Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису». Прийняття законодавчої бази у сфері попередження насильства в сім’ї свідчить про винесення цієї проблеми з розряду приватної проблеми родини на державний рівень.

Практично в усіх регіонах України почали функціонувати спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї, зокрема кризові центри, центри соціально-психологічної допомоги, спрямовані на надання комплексної психологічної, юридичної, інформаційно-консультативної, соціально-медичної та іншої допомоги, а також, у разі потреби, надають тимчасовий притулок (до 3 місяців), зокрема, жінкам і дітям, які потерпіли від насильства в сім’ї або опинилися в кризовій ситуації. Послуги потерплим надавали й громадські організації.

Разом із тим, незважаючи на певні позитивні зрушення у розв’язанні проблеми насильства, механізм правового та соціального захисту потерпілих від насильства залишається недосконалим: не вистачає відповідних закладів для надання допомоги потерпілим та спеціально підготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, неефективною є система раннього виявлення випадків насильства в родині. Недостатньо ефективною також є система санкцій, що застосовуються щодо осіб, які вчиняють насильство в сім’ї .

Міжнародне право щодо захисту прав людини тлумачить насильство у сім’ї як порушення прав людини й накладає на всі країни зобов’язання знайти ефективні правові засоби протидії насиллю. Тому питання протидії насильству в сім’ї є предметом численних міжнародних актів, ратифікованих багатьма країнами світу.

Йдеться про низку міжнародних документів, які визначають правові норми, пов’язані із захистом жертви насильства: Міжнародний пакт про громадянські та політичні права; Міжнародна конвенція про економічні, соціальні та культурні права; Конвенція ООН про викорінення всіх форм дискримінації щодо жінок та Факультативний Протокол до неї; Конвенція ООН проти тортур та інших форм жорстокого, нелюдського чи принижуючого поводження або покарання; Конвенція ООН про права дитини. Наша країна ратифікувала ці документи, що дає підстави говорити про наявність необхідної нормативно-правової бази, яка опирається на норми міжнародного права щодо захисту прав людини. Водночас міжнародна спільнота багато уваги приділяє протидії насильства саме над жінками. У Декларації про викорінення насильства щодо жінок (Генеральна Асамблея ООН, 20 грудня 1993 р.) йдеться про те, що погроза здійснення насильницьких дій, примус або довільне позбавлення волі особи також є актами насильства (ст. 1).Радою Європи були прийняті „Рекомендації щодо захисту жінок від насильства” (30 квітня 2002 р.), які мають важливе значення для трактування та правового вирішення питань, пов’язаних з насильством щодо жінок. Цей документ тлумачить поняття „насильство проти жінок” як акт ґендерного насильства, який може завдати фізичної, сексуальної чи психологічної шкоди, призвести до страждання жінок, включаючи загрозу таких дій, як залякування, безпідставне позбавлення свободи, що можуть мати місце у приватному чи публічному житті кожної жінки. Прийнявши у травні 2006 р. Резолюцію за № 1512 щодо об’єднання парламентів для подолання побутового насильства над жінками, Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) ініціювала проведення пан’європейської кампанії Ради Європи по боротьбі з насильством над жінками на рівні національних парламентів країн-учасниць.

Слід згадати ще кілька документів, які тісно переплітаються з насильством в сім’ї. Мова йде про викрадення дітей, адже дуже часто, рятуючись від жорстокої поведінки батьків, саме діти стають „живим товаром” для не менш жорстоких дорослих. Тому прийняття Постанови Кабінету Міністрів України „Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей” (від 10 липня 2006 р. № 952) дає можливість долучитися до міжнародно-правового механізму впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують за кордоном. Іншим важливим документом, який спрямований на подальший розвиток умов для захисту прав та інтересів дитини є Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей» (від 3 серпня 2006 р). Ратифікація Конвенції є свідченням про готовність України дотримуватись міжнародно-правових стандартів у сфері захисту прав дітей, зокрема дітей, що постраждали від насилля.

В Україні діє національне законодавство, що регулює певні питання протидії насильству в сім’ї.

Насамперед, це Конституція України, яка не тільки визначає основні права та свободи громадян, а й гарантує їхній захист.

5 березня 1999 р. було прийнято Закон України «Про Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок»; який спрямовано на зміцнення інституту сім’ї, формування партнерських відносин в родині, рівного розподілу обов’язків між подружжям.

У Кримінальному кодексі України (№ 2341–ІІІ від 5.04.2001 р.) визначаються види злочинів, які пов’язані із жорстоким поводженням з дітьми, зокрема, умисне вбивство дітей; доведення дітей до самогубства; нанесення тілесних ушкоджень; побої та мордування; катування; незаконне позбавлення волі або викрадення дитини тощо.

У січні 2006 р. Верховна Рада України внесла зміни до Кримінального Кодексу України, зокрема до ст. 149 „Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини” та ст. 303 „Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією”, що дає підстави стверджувати про приведення необхідних норм українського законодавства у відповідність із Палермською Конвенцією.

Часто злочини, пов’язані з домашнім насильством, трактуються правоохоронними органами як «хуліганство». В таких випадках мова йде тільки про порушення «громадського порядку» та вияв «неповаги до суспільства», що є підставою для застосування Ст. 173 Кодексу України про адміністративні порушення (№ 8073–Х від 07.06. 2003 р). Важливо зазначити, що саме п. 2 цього Закону дає роз’яснення про міру відповідальності за вчинення насильства особою або невиконання захисного припису (у вигляді штрафу чи проходження виправних робіт).Сімейний кодекс України (№ 2947–ІІІ від 10.01.2002 р.) належить до законів з цивільного права та регулює правові аспекти насилля у сім’ї. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Сімейного Кодексу України, сім’ю утворюють особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом та мають взаємні права та обов’язки. Тлумачення цієї норми означає, що сім’єю є не тільки особи, які перебувають в зареєстрованому шлюбі, але й особи, які проживають у громадянському шлюбі та члени їхньої родини.Також відповідно до положення ч. 4 ст. 3 Сімейного кодексу України підставою для сімейних правовідносин окрім шлюбу, визнаються кровне споріднення, усиновлення та інші підстави, що не суперечать моральним засадам суспільства. Наприклад, захистом правових органів можуть користуватися мати чи батько, якщо вони піддаються насильству з боку власних дітей; брат чи сестра, якщо вони піддаються насильству з боку дядька чи тітки тощо.Окремо слід зазначити, що норми цього законодавства передбачають дії, спрямовані на захист дітей від жорстокості та насильства не тільки з боку батьків, також поширюються на осіб, які їх замінюють – усиновителів, опікунів (піклувальників), прийомних батьків, батьків-вихователів Процедура розлучення завжди вимагає особливого розгляду, оскільки дуже часто саме її застосування створює кращі умови по відношенню до насильника, а ніж до самої жертви. Так, згідно Ст. 105 цього Закону шлюб може бути розірваний за письмовою заявою чоловіка або жінки чи за їх спільною заявою. Але процедура розлучення (Ст. 3) прописана таким чином, що її застосування не забезпечує захист жертви, якщо вона проживає спільно з особою, яка вчинила по відношенню до неї насильство на час судових процесів. Тобто в цей час насильник може продовжувати здійснювати насилля проти особи, яка чекає на кінцевий варіант судового рішення. Загалом Закон України „Про охорону дитинства” відзначає, що кожній дитині гарантовано право на свободу, особисту недоторканість та захист гідності. Саме держава покликана проводити захист дитини від усіх форм фізичного та психічного насильства, приниження, образ, недбалого чи жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, зокрема з боку батьків або осіб, що їх замінюють.

На сьогодні українська судова практика має невеликий досвід успішної роботи щодо вирішення проблем насильства у сім’ї, оскільки юридичні процедури можуть відноситься як до цивільного, так і до кримінального права, що вносить серйозні розбіжності при розгляді конкретної справи особи, яка вчинила насильство. Саме тому існуючі правові норми скоріше ускладнюють процедуру доказу наявності фактів насильства та скоєння таких злочинів щодо жертви, ніж дають підстави для протидії чи запобігання.

Як уже згадувалось, 15 листопада 2001 р. Верховною Радою було прийнято Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” (№ 2789–ІІІ), який набув чинності у 2002 р. та став першим серед країн Центральної і Східної Європи та СНД спеціальним законом у сфері боротьби з насильством в сім’ї. Цей Закон визначає чотири види насильства: фізичне, психологічне, економічне та сексуальне, формулює правові й органiзацiйні основи попередження насильства в сім’ї, описує органи та установи, які покликані здійснювати заходи з попередження цього негативного явища. Його дії поширюються не тільки на осіб, які перебувають у законному шлюбі, але й на тих, хто спільно проживає без офіційної реєстрації.

Для налагодження механізму роботи з особами, які здійснили насилля у сім’ї, Міністерством внутрішніх справ України було розроблено та впроваджено в дію „Інструкцію про порядок узяття на профілактичний облік та порядок зняття з профілактичного обліку осіб, які вчинили насильство у сім’ї” (№329 від 9.04.2002 р.). Це Міністерство ініціювало прийняття Закону України „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису” (№759-ІV від 15.05.2003 р). Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 р. № 616 затверджено Порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або його реальну загрозу. Також затверджено та впроваджено в дію „Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення” (№5/34/24/11 від 16.01.2004 р).

На початку 2004 р. Міністерством охорони здоров’я України було затверджено Наказ № 38 від 23 січня 2004 р. „Про затвердження заходів щодо виконання Закону України „Про попередження насильства в сім’ї” та „Примірного положення про центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї”.

30 березня 2004 р. спільним наказом Мінсім’ядітимолодь (сьогодні – Мінсім’ямолодьспорт) та МВС України для вдосконалення механізму взаємодії органів і структур, на які покладено здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, було затверджено «Інструкцію про порядок взаємодії управлінь (відділів) у справах сім’ї та молоді, служб у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для молоді та органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї» (№3/235 від 09.03.2004 р.).

В Інструкції зазначається, що управління (відділи) у справах сім’ї та молоді ініціюють створення при місцевих органах виконавчої влади й органах місцевого самоврядування, а також забезпечують роботу постійно діючих робочих комісій з питань координації дій щодо попередження насильства у сім’ї.

Необхідно звернути увагу на те, що виконання Закону України „Про попередження насильства у сім’ї” проходить досить складно, незважаючи на наявність відповідних підзаконних актів та створення мережі закладів для надання необхідної допомоги населенню. На сьогодні ефективність впровадження норм Закону України „Про попередження насильства у сім’ї” досить активно критикується державними установами та громадськими організаціями.

Отже, до Міжнародних правових документів, які спрямовані на подолання насильства над людьми відносяться:

1.  Загальна декларація прав людини (10.12.1948);

2.  Декларація прав дитини (20.11.1959);

3.  Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (16.12.1966);

4.  Конвенція про права дитини (20.11.1989);

5.  Закон України "Про охорону дитинства" (26.04.2001);

6.  Закон України "Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю" (26.06.2001);

7.  Кримінальний кодекс України (1.09.2001);

8.  Закон України "Про попередження насильства в сім’ї" (15.11.2001);

9.  Сімейний кодекс України (10.01.2002);

10. Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні    правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї  або невиконання захисного припису" (15.05.2003);

11.  Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23.01.2004 р. №38 "Про затвердження заходів щодо виконання Закону України "Про попередження насильства в сім’ї" та Примірного положення про центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї";

12.  Указ президента України від 5.05.2008 р. №411/2008 "Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей";

13.  Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім’ї" (25.09.2008) .

 

 

 

 

 

Переглядів: 412 | Додав: UsticiaSokal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]