Неділя, 17.12.2017, 15:03
Главная Регистрация RSS
Приветствую Вас, Гість
Меню сайту
Відвідали сайт
Форма входу
Пошук
Календар
«  Грудень 2015  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Сайти:
·
·
·
·
·
·
·
·
Головна » 2015 » Грудень » 8 » СУБ’ЄКТИ ЗВЕРНЕННЯ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ
14:54
СУБ’ЄКТИ ЗВЕРНЕННЯ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

     Перелік суб’єктів звернення до Європейського Суду з прав людини вичерпно визначений в ст.ст.33, 34 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. В той же час на підставі практики застосування Конвенції Судом було дане важливе тлумачення цих статей, що вплинуло на формування прецедентного права в цій галузі.

По-перше, суб’єктом звернення до Суду може бути будь-яка держава-учасниця Конвенції, яка у відповідності до ст.33 може "передати на розгляд Суду питання про будь-яке" порушення Конвенції чи протоколів до неї іншою державою-учасницею

Це означає, що будь-яка держава-учасниця Конвенції може виступити ініціатором захисту прав людини в будь-якій іншій державі-учасниці Конвенції. Конвенція не обмежує коло суб’єктів, на захист яких може бути подана така заява, тобто це може бути будь-який суб’єкт, названий в ст.34. Конвенція також не містить виключень з кола держав-учасниць, у відношенні яких може бути подана така заява. Тому мова може йти про будь-яке порушення Конвенції чи протоколів до неї в будь-якій державі-учасниці Конвенції. Конвенція не забороняє звертатися до Суду різним державам одночасно чи з ідентичними заявами про порушення її положень.

По-друге, Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації чи групи осіб, які вважають себе постраждалими від порушення однією з держав-членів Конвенції тих прав, які викладено в Конвенції чи в протоколах до неї.

Якщо з заявою до Суду бажає звернутися фізична особа, то це може бути будь-який індивід, який законно чи незаконно знаходиться під юрисдикцією держави-учасниці Конвенції. Фактично це означає, що повинно бути взято до уваги два критерії: просторовий і за колом осіб.

Просторовий критерій пов’язаний з нормою ст.1 Конвенції: "Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції". Вживання виразу "під юрисдикцією" держави-учасниці Конвенції має тут принципове значення, оскільки визначає, що держава зобов’язана застосовувати норми Конвенції не лише в межах своєї території

За колом осіб заявником може бути не лише громадянин тієї держави, в якій сталося порушення, але і будь-який іноземець або особа без громадянства, що опинилася під юрисдикцією держави-учасниці Конвенції, незалежно від того, проживає ця особа в державі постійно чи знаходиться тимчасово. Це може бути будь-яка особа, що незаконно опинилася на території держави, в тому числі затримана при незаконному перетині кордону. Іншими словами, мова йде про максимально широке коло осіб, чиї права, обумовлені в Конвенції, держава-учасниця зобов’язана дотримувати.

Конвенція не містить обмежень відносно дієздатності особи, яка звертається до Суду. Тому звертатися в порядку ст.34 Конвенції можуть неповнолітні, а також обмежено дієздатні і недієздатні особи (у практиці Суду розглянуто чимало справ, пов’язаних з захистом прав осіб, що знаходилися в психіатричних лікарнях).

Суд (так само, як в часи її існування і Комісія) традиційно виключно негативно ставиться до будь-яких спроб держав обмежувати коло осіб, що мають право на подання скарги. Такі питання виникали перед Комісією і Судом переважно в 60-70 роки - на етапі становлення страсбурзького конвенційного механізму захисту прав людини. Європейська Комісія з прав людини, яка, у відповідності зі старою редакцією Конвенції, була в ті роки першою ланкою в розгляді скарг, дала надзвичайно важливе тлумачення цього положення, відзначивши, що право на подання скарг належить і особам, що знаходяться в місцях позбавлення волі, і держава не має права чинити перепони обміну інформацією між Судом і такою особою.

В українському галузевому законодавстві дана сфера, зокрема, по відношенню до осіб, позбавлених волі, врегульована з явною невідповідністю як щодо норм Конвенції, так і ч.4 ст.55 Конституції України: "Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна". Іншими словами, режимні обмеження в місцях позбавлення волі не можуть поєднуватися з обмеженнями права особи, позбавленої волі, на захист своїх прав, в тому числі - в міжнародних органах.

По-перше, це стосується цензури тих листів, які дозволено відправляти. В ст.28 Виправно-трудового кодексу (ВТК) України встановлено загальну норму про цензуру кореспонденції засуджених. У відповідності до ст.44 ВТК України, цензурі не підлягають лише "пропозиції, заяви і скарги, адресовані прокурору". Всі інші заяви, скарги і пропозиції (в переліку адресатів, визначеному в ст.44, не названо міжнародні органи і організації) не лише можуть бути перлюстровані, але і знищені адміністрацією місця позбавлення волі в тому випадку, якщо ці листи "виконані тайнописом, шифром або з застосуванням інших умовностей, а також які мають цинічний характер або відомості, які не підлягають розголошенню".

По-друге, це стосується обмеження права на відправлення листів. Статтею 43 ВТК України для засуджених, що знаходяться в тюрмах, встановлені жорсткі обмеження на відправлення листів. У відповідності до ст.69 ВТК України, "засуджені, які у порядку стягнення поміщені у штрафний чи дисциплінарний ізолятор або в карцер, позбавляються права на… відправку листів". І в цьому випадку ВТК не містить ніяких виключень для звернення в міжнародні органи з захисту прав людини. "Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ" додають до цього: "У випадках групових порушень засудженими порядку відбування покарання, які супроводжуються відмовою від їжі або роботи чи іншими протиправними діями, начальник установи по виконанню покарань після невиконання його вимог припинити порушення діючого порядку, за згодою прокурора з метою забезпечення безпеки персоналу установи, припиняє роботу магазину, надання побачень, отримання та відправлення посилок, передач, листів"

Комісія і Суд неодноразово вказували на неприпустимість здійснення тиску чи застосування покарання до особи, що знаходиться в місцях позбавлення волі з тим, щоб досягти відмови цієї особи від подання скарги.

Якщо група осіб бажає звернутися до Суду з заявою в порядку ст.34 Конвенції, то повинні бути дотримані критерії, що відносяться до поняття "група". Конвенція не містить вказівок стосовно таких критеріїв, однак практика Комісії і Суду свідчать про те, що це не може бути будь-яка група.

Наявність групи, за змістом ст.34 Конвенції, пов’язана з ідентичним і одночасним порушенням прав осіб, які її складають. Мова не може йти про групу, що виникла внаслідок чи після того, як при різних обставинах і в різний час були порушені права різних осіб, навіть якщо такі порушення виглядають однаковими. В практиці Комісії і Суду групою були визнані в одному випадку, наприклад, подружжя, а в другому - члени неурядової організації, які зверталися від свого власного імені, в третьому - учасники демонстрації (за термінологією ст.11 Конвенції - учасники мирних зібрань). В справі Вейт і Кеннеді проти Німеччини і справі Бір і Ріган проти Німеччини всі чотири заявники стверджували, що їм неправомірно було відмовлено у суді в задоволенні позовів, які мали ідентичний зміст.Іноді така група може бути доволі численною. В справі Шассан’ю та інші проти Франції скаргу було подано десятьма особами.

Варто відзначити, що назва справи не завжди свідчить про подання скарги групою осіб. Іноді Суд може за власною ініціативою об’єднати декілька схожих скарг в одну справу. Наприклад, у справі Шмауцер, Умфлауфт, Градингер, Прамшталлер, Палаоро, Пфармайер проти Австрії скарги заявників, ніяк між собою не пов’язаних, надходили до Комісії протягом більше ніж року - з березня 1989 р. по червень 1990 р. Рішення по справі було оголошено 23 жовтня 1995 року.[16]

Якщо неурядова організація бажає звернутися з заявою в порядку ст.34 Конвенції до Суду, то для її звернення повинні бути дотримані умови, що відносяться до критеріїв такої організації. Хоча Конвенція в ст.34, як і по відношенню до груп осіб, не формулює такі критерії, потрібно керуватися видами і формами "асоціацій" (об’єднань громадян - за термінологією українського законодавства) у відповідності до ст.11 Конвенції (неурядові організації, громадські фонди, політичні партії, профспілки, асоціації підприємців, тощо

В Україні законодавство про об’єднання знаходиться в стадії реформування: продовжує діяти Закон "Про об’єднання громадян" "Про благодійність і благодійні організації", але готуються до прийняття законопроекти "Про політичні партії", "Про громадські організації". Правовий статус деяких асоціацій в українському законодавстві взагалі не врегульований. Зокрема, це стосується асоціацій підприємців. Неврегульованість статусу таких асоціацій не виключає їхнього права користуватися правами і свободами, передбаченими Конвенцією.

Природно, що неурядова організація не може бути суб’єктом усіх прав, перерахованих в розділі 1 Конвенції. Наприклад, важко уявити звернення організації про захист свого права за ст.ст.2, 3 чи ст.12 Конвенції. В той же час звернення неурядових організацій про захист своїх прав не така вже й рідкість у практиці Суду.

Хоча серед юридичних осіб, які можуть бути суб’єктами звернення до Суду, Конвенція безпосередньо називає лише неурядові організації, маючи на увазі в якості осіб індивідів (person - у тексті Конвенції англійською мовою, personne physique - у тексті Конвенції французькою мовою, в українському перекладі осіб), тобто фізичних осіб, насправді до Суду можуть звертатися і інші юридичні особи.

Інтереси заявника (заявників) у Суді може представляти захисник. Регламентом Суду "А" у ст. 30 встановлено, що це може бути адвокат, який повинен мати дозвіл на адвокатську практику в будь-якій з країн-учасниць Конвенції і проживати на території будь-якої з цих країн. За погодженням з Головою Суду захисником може бути інша особа. За згодою Голови Суду заявник має право представляти свої інтереси в Суді самостійно.

 

Переглядів: 758 | Додав: UsticiaSokal | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]