У випадку відсутності спору батьки самостійно за взаємною домовленістю між собою визначають способи (зокрема, розмір, порядок та форму) надання утримання своїм неповнолітнім дітям. 
Сімейне законодавство виходить із того, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулюються нормами Сімейного кодексу , вправі врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не буде суперечити вимогам Сімейного кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства. Домовленість між батьками дитини про виконання ними їх обов'язку щодо утримання дитини може міститися у шлюбному договорі, що укладається особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу або у шлюбному договорі, що укладається подружжям, або у договорі про сплату аліментів на дитину, умови якого, у тому числі щодо розміру аліментів, строків їх присудження та виплати, не повинні порушувати права дитини, встановлені Сімейного кодексу
 Утримання дитини, не обмежується лише однією певною формою. Сплата аліментів у грошовій формі не є єдиною формою участі батьків в утриманні дитини. Зокрема, передбачено, що за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. 
Тому при укладенні домовленості батьки дитини вправі визначити розмір, порядок та форму (способи виконання обов'язку утримання дитини), а також інші умови надання утримання своїм неповнолітнім дітям. Розмір аліментів, встановлений домовленістю, визначається батьками самостійно. Аліменти за домовленістю батьків можуть сплачуватися у твердій грошовій сумі, сплачуваній періодично чи одноразово, у частках від заробітку (доходу) платника, шляхом надання майна або іншим шляхом, встановленим сторонами у договорі. Може бути передбачено також поєднання декількох способів. Строки сплати аліментів визначаються батьками у договорі. 
  При відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на неповнолітню дитину та ненадання дитині утримання, аліменти стягуються у судовому порядку. Відповідно до ч. 3 ст. 181  за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Зазначені положення відповідають вимогам, передбаченим статтями 183, 184 СК. Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" у п. 17 підкреслено, що за відсутності згаданої домовленості той із батьків, з ким проживає дитина, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. При цьому аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно. 
Задоволення позову про стягнення аліментів у судовому порядку є можливим лише у випадку відсутності домовленості про сплату аліментів. Якщо за наявності домовленості зобов'язана особа ухиляється від її виконання, або якщо така домовленість порушує інтереси дитини, можливим є пред'явлення позову про примусове виконання домовленості, зміни або розірвання домовленості у судовому порядку, а також визнання домовленості недійсною. 
Якщо за наявності домовленості був пред'явлений позов про стягнення аліментів у судовому порядку, позивачу має бути роз'яснено, що такий позов не підлягає задоволенню і що він має право пред'явити позов про примусове виконання, зміну, розірвання або визнання домовленості недійсною. Позов про стягнення аліментів у судовому порядку може бути задоволено лише після визнання домовленості недійсною або розірвання її сторонами. 
Право на пред'явлення позову про стягнення аліментів на неповнолітню дитину належить одному із батьків, усиновлювачу, якщо усиновлення проведене однією особою та зберігся правовий зв'язок між дитиною та одним із батьків, опікуном або піклувальником дитини, прийомними батьками дитини, а також адміністрацією закладу охорони здоров'я, навчального або іншого закладу, в якому виховується дитина, і в силу загальної компетенції останніх, яка передбачає захист інтересів неповнолітніх. 
 Не припиняють права дитини на утримання такі обставини, як переїзд дитини чи одного із батьків - платника аліментів на постійне місце проживання за кордон та зміна ними громадянства. 
Відповідно до ч. 4 коментованої статті у випадку виїзду одного з батьків за кордон на постійне проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти стягуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Реалізується це положення Порядком стягнення аліментів на дитину (дітей) у разі виїзду одного з батьків для постійного проживання в іноземній державі, з якою не укладено договір про надання правової допомоги, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2002 р. за N 1203. 
Даним Порядком передбачено, що у разі виїзду одного з батьків, який є громадянином України, на постійне місце проживання до іноземної держави, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, він зобов'язаний виконати аліментні зобов'язання щодо утримання дитини (дітей) до досягнення нею (ними) повноліття. Ці зобов'язання оформлюються у вигляді договору між цією особою та тим із батьків, з ким залишається дитина (діти), або її опікуном, піклувальником, чи договору про припинення права на аліменти на дитину (дітей) у зв'язку з переданням права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). 
У випадку невиконання аліментних зобов'язань особою, яка виїжджає за кордон, стягнення аліментів провадиться за рішенням суду. 
З метою запобігання ухилення батьків від виконання обов'язку утримувати дітей до їх повноліття встановлено, що особа, яка виїжджає за кордон на постійне місце проживання, одночасно із завою про видачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон або оформлення відповідної сторінки у паспорті за наявності дитини (або дітей), яка залишається проживати в Україні, подає до паспортної служби органу внутрішніх справ за місцем її постійного проживання в Україні, договір про сплату аліментів на дитину або нотаріально засвідчену заяву про відсутність в одержувача аліментів вимог щодо стягнення аліментних платежів, чи копію рішення суду про плату аліментів. До моменту одержання паспорта зазначена особа зобов'язана подати до органу внутрішніх справ за місцем її постійного проживання в Україні відповідний документ, що підтверджує виконання нею аліментних зобов'язань, - нотаріально засвідчену заяву про відсутність в одержувача аліментів вимог щодо стягнення аліментних платежів (якщо така заява не подавалася раніше) або нотаріально засвідчену копію постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження (якщо стягнення аліментів провадилось за рішенням суду). 
У разі невиконання аліментних зобов'язань на момент одержання паспорта до особи, яка виїжджає на постійне місце проживання за кордон, застосовуються обмеження, передбачені чинним законодавством. 
Особа, яка виїхала за межі України для тимчасового перебування і має в Україні неповнолітню дитину (дітей), у разі порушення клопотання про залишення для постійного проживання за кордоном подає до дипломатичного представництва або консульської установи України за кордоном документи, передбачені п. 2 Порядку. У випадку наявності неврегульованих аліментних зобов'язань керівник дипломатичного представництва або консульської установи України за кордоном відмовляє в задоволенні клопотання до усунення обставин, які цьому перешкоджають. . У тому випадку, коли після виконання аліментних зобов'язань відповідно до ч. 4 коментованої статті один з батьків не виїхав на постійне місце проживання у державу, з якою Україна не має договорів про правову допомогу, та залишився або повернувся для постійного проживання в Україну, стягнення аліментів буде відбуватися у встановленому законодавством порядку з урахуванням сплаченої раніше суми аліментів. . У статі  161 ч 6  встановлює правило, відповідно до якого, якщо після набрання рішенням суду законної сили, згідно з яким з одного із батьків стягуються аліменти, він виїжджає для постійного проживання у державу, з якою Україна не має договору про правову допомогу, з нього за рішенням суду до його виїзду за межі України може бути стягнуто аліменти за весь період до досягнення дитиною повноліття, тобто до досягнення такою дитиною 18-річного віку Також закон (стч 7 ст161 )  передбачає умови, які надають можливість зміни способу стягнення аліментів на неповнолітню дитину у разі наявності судового рішення про сплату аліментів за весь період до досягнення нею 18-річного віку. Так, якщо після набрання законної сили рішенням суду про сплату аліментів за весь період до досягнення дитиною повноліття особа, з якої стягуються аліменти, продовжує постійно проживати в Україні або повертається в Україну для постійного проживання та змінюються обставини, які вплинули на визначення розміру аліментів, у судовому порядку може бути встановлено періодичне стягнення аліментів з урахуванням сплаченої суми. 
8. Ч. ч. 8 - 10 коментованої статті спрямовані на державну охорону дитинства. Адже законодавча регламентація обов'язків батьків утримувати дитину не виключає наявність ситуацій, коли дитина не отримує аліментів. Утримання дитини являється, насамперед, обов'язком її батьків. Держава несе субсидіарний (додатковий) обов'язок щодо надання дитині матеріального забезпечення, який може виконуватися різними способами. Одним із таких способів є призначення тимчасової державної матеріальної допомоги дитині у випадках, коли місце проживання або перебування її батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину. 
Місцем проживання батьків дитини є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої вони проживають строком понад шість місяців на рік. Місце перебування батьків дитини - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої вони проживають строком менше шести місяців на рік (ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"). Місце проживання та місце перебування батьків дитини може бути як офіційно зареєстрованим, так і фактичним. Для призначення тимчасової державної матеріальної допомоги дитині невідомими мають бути як офіційне (зареєстроване), так і фактичне місце проживання або перебування її батьків. 
Тимчасова державна допомога не може бути меншою ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. 
Метою призначення тимчасової державної допомоги є тимчасове утримання неповнолітньої дитини. 
Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (нині на підставі постанови КМУ від 22 лютого 2006 р. N 189 "Про затвердження Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме" (із змінами і доповненнями, внесеними постановою КМУ від 5 березня 2008 року N 147). 
Суми наданої дитині тимчасової державної допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Державного бюджету України у судовому порядку.