Частина 2 ст. 143 Сімейного Кодексу України (далі СК) встановлює "обов’язок матері забрати свою дитину із пологового будинку навіть у тому випадку, якщо вона не перебуває  у зареєстрованому шлюбі[1]”. Тому, відсутність у жінки чоловіка, який визнає за собою батьківство не є підставою для залишення дитини у род домі чи відмови від нього. Але потрібно також наголосити на тому, що обов’язок забрати дитину має лежати на обох батьках, незалежно від тих відносин, у яких вони знаходяться (зареєстрований шлюб чи ні).Обов’язок батьків забрати дитину з род дому чи іншого закладу охорони здоров’я відповідає  "праву дитини проживати у  сім ї[2] ” (ч.3 ст.4 СК). Саме сімейному вихованню надається явна перевага порівняно з іншими формами виховання як усиновлення, прийомна родина, патронат, передача дітей в родину опікуна. Частина 1 ст.151 СК встановлює, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Положення ч.3 ст.4 СК відповідає ст. 51 Конституції України, яка передбачає „охорону державою сім ї, дитинства, материнства, батьківства[3]”. Тому обов’язок батьків забрати дитину з пологового будинку чи іншого дитячого закладу є обов’язком не тільки перед своєю дитиною, але і обов’язком перед державою, тобто зазначений обов’язок носить не тільки сімейно-правовий, але й публічно-правовий характер. Зазначене право та обов’язок батьків (одного з них) на відміну від інших сімейних суб’єктивних прав та обов’язків батьків має разовий, а не тривалий характер. Але існують деякі виняткові обставини. До таких обставин відносяться серйозні недоліки фізичного або психічного здоров’я дитини. Але висновки щодо існування подібних недоліків повинні ґрунтуватися не на особистому враженні батьків або родичів дитини, а на медичному висновку лікарів. Більш складно стоїть питання щодо інших обставин, що передбачають залишення дитини у род домі, передбачених даною статтею – інші обставини, що мають вагоме значення. Подібне формулювання дозволяє розширено тлумачити цю норму, бо перелік цих обставин передбачити неможливо. У звязку з тим, що дана стаття встановлює обов’язок батьків, то його невиконання передбачає настання певної сімейно-правової відповідальності (ч.4 ст.155 СК). Така відповідальність передбачена статтею 164 СК. Частина 1 цієї статті зазначає, що якщо батьки не забрали дитину без поважної причини протягом шести місяців не виявляли по відношенню до дитини батьківського піклування , то суд може позбавити їх батьківських прав. Виховання дитини у родині є необхідною та важливою обставиною. З огляду на це частина 4 ст.143 СК надає „можливість бабці, діду та іншим родичам забрати дитину в тих випадках, коли її відмовилися забрати батьки[4]”. Але така передача дитини родині родичів може відбутися тільки з дозволу органу опіки та піклування, який має впевнитися, що така передача не буде протирічити його інтересам або порушувати його права. У подальшому родичі, що взялися за виховання дитини, можуть звертатися до суду з позовом про позбавлення батьків батьківських прав на основі статті 165 СК.