Відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані роботодавцем, зокрема, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників.

Таке звільнення відповідно до частини 2 статті 40 КЗпП допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Скорочення чисельності або штату працівників — одна з підстав для розірвання трудового договору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП. Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, прийняття власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв’язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

Якщо прийнято рішення щодо скорочення штату, власник підприємства обов’язково має дотримуватись норм, визначених чинним законодавством України, щодо переведення звільнених працівників на іншу роботу за наявності вакантних робочих місць (посад) і згоди працівників.

Звільнення в зв’язку зі скороченням штату починається з повідомлення працівника. Працівник попереджається особисто (письмово) не пізніш ніж за два місяці до дати звільнення.

Відповідно до статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним – при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім’ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

 8) особам з числа депортованих з України, протягом п’яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, – протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Також, слід пам’ятати, що  для окремих категорій працівників є обмеження щодо звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності або штату. Такими працівниками, зокрема, є:

- вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох чи шести років (ст. 184 КЗпП);

- одинокі матері, які мають дітей віком до 14 років чи дитину-інваліда, батьки, які виховують дітей без матері  (ст. 184 КЗпП);

- опікуни (піклувальники) (ст. 186¹ КЗпП);

- членам сімей військовослужбовців строкової служби (частина перша ст. 18 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. № 2011-XII).